Історію становлення дерматовенерологічної служби Одеської області можна обчислювати з початку минулого століття. У 1897 році на Всеросійському з’їзді лікарів однією з основних проблем, що обговорювалися, була проблема поширення венеричних захворювань. На цьому з’їзді були розроблені заходи щодо боротьби з сифілісом, які передбачали створення спеціалізованих дерматовенерологічних установ. Вже тоді, м. Одеса була великим морським портом, у якому, за даними головного лікарського інспектора, у 1913 році було зареєстровано на 100 тис. населення 159,8 хворих на заразні форми сифілісу, 133,0 хворих на гонорею та 112,0 м’яким шанкром.
Від ухвалення рішень до їх впровадження і тоді проходило чимало часу. Як правило, потрібна була людина, здатна пробити існували і тоді бюрократичні перепони.
В Одесі такою людиною був Єгор Степанович Главче, який з 1902 року після переїзду з Москви очолив чоловіче дерматовенерологічне відділення поліклініки старої міської лікарні.
Поліклініка з лікування шкірних та венеричних хвороб була відкрита 18 серпня 1917 року і це була перша самостійна шкірно-венерологічна лікувальна установа в країні.
Не можна не відзначити сьогодні активність лікарів Одеського дерматологічного товариства, яке неодноразово зверталося до міської управи з пропозиціями щодо організації доступного лікування венеричних хворих.
Дивує сьогодні кількість прийнятих хворих вже у перші місяці існування поліклініки, в якій разом із Главче Є. С. працювало ще 5 лікарів. За 5 місяців 1917 року (із серпня до грудня) ними було прийнято 49878 пацієнтів, тобто. приблизно по 2 тисячі хворих на 1 лікаря на місяць).
Лише у липні 1921 року наказом Народного Комісара Охорони Здоров’я України М. Г. Гуревича поліклініка було реорганізовано у дерматовенерологічний інститут ім. Є. С. Главче, фактичне відкриття якого відбулося 1 травня 1922 року.
До складу інституту, крім поліклініки, було включено клінічне стаціонарне відділення на 40 ліжок, поліклініка для жінок та 3 венерологічні амбулаторії, розташовані на околицях міста.
Незважаючи на великий обсяг роботи, яку проводить інститут, кількість хворих на венеричні хвороби, особливо в населених пунктах області, залишалася високою. Ситуація, що склалася, вимагала організації нової установи, яка б займалася проблемами дерматовенерологічної допомоги населенню округу. Такою установою став диспансер, який розмістили в одній із будівель, розташованих у районі нинішнього Преображенського парку, поряд із «Привозом».
Першим головним лікарем диспансеру був призначений один із його організаторів Кульбацький Шолом Йосипович, штат диспансеру становив 14 осіб. Диспансер мав 3 відділення, дві лабораторії та віварій.
У наступні роки дерматовенерологічна служба області набуває подальшого розвитку. Розширюється мережа спеціальних установ: в області було організовано 3 диспансери: у містах Балта, Котовськ та Первомайськ та 10 вен. пунктів в інших районах.
Внаслідок високої організації роботи по боротьбі з вен. захворюваннями, доступності кваліфікованої лікувально-профілактичної допомоги, створення гарної матеріальної бази та достатнього фінансування вдалося досягти різкого зниження венеричних та заразних захворювань шкіри.
В 1952 році обласний шкірвендиспансер був переведений до будівлі клініки інституту ім. Главче, а сам інститут у зв’язку з різким зниженням захворюваності на вен. хвороби був розформований.
Таким чином, з середини 50-х років в Одеському обласному шкірвендиспансері було зосереджено керівництво по проведенню лікувальних та профілактичних заходів у місті Одесі та районах області.
За всі років існування диспансеру у ньому змінилося 9 головних лікарів. Після Кульбацького Ш. І. з 1936 по 1941 роки диспансер очолювала доктор Лотарьова, у роки війни з 1941 по 1944 – Бабаєв П. Х., потім до 1972, тобто, протягом 28 років головним лікарем диспансеру працював Колтун Ісаак Маркович, далі до 1986 року очолював диспансер Жовтий Валерій Романович, 1 рік головним лікарем працював Сервецький Костянтин Леонідович, з 1987 р. по 1994 р. – Басюк Василь Олексійович, а його змінила Гудзь Світлана Кирилівна, яка очолювала диспансер до жовтня 1998 року, далі до червня 2020 року – Фучижі Іван Савельєвич, з 2020 р. по 2022 р. – Покітко Ольга Володимирівна. З 2022 року і, тепер вже, шкірно-венерологічне відділення входить ло складу Одеського регіонального клінічного протипухлинного центру, який очолює Покітко Ольга Володимирівна.